Поэзия - музыка слов. Олдос Хаксли 






Ангел

Как серы дни, как серы будни –
Мир ускоряется сильней.
В лице толпы, толпы безлюдной
Себя теряешь всё быстрей.

Как мрачен путь, всё как и прежде.
Но вдруг – прекрасный, добрый свет.
Голубоглазый луч надежды,
Мой милый ангел, дай ответ:

Зачем летаешь надо мною?
Лёд сердца чувством разогрет
Тем чувством звётся что любовью.
Твоим теплом я весь согрет.

Как странно всё, но как прекрасно!
Останься, Ангел, будь со мной.
Коварна жизнь и как опасна –
Мы вместе примем этот бой.

Твой взор и смех чутки и нежны,
Прошу, мой Ангел, прилетай!
Я стал другим, не тем что прежде,
Возьми меня в любовный рай!



Воїн

Щодня ти йдеш до бою –
На вулицю, чи в клас.
Ти сам майструєш зброю:
Свій розум, каркас м’яз.

Твій ворог вже десь ззаду
Дістав гострючий ніж.
Чи даш ти собі раду,
Чи змиришся, мов – ріж?

Твій ворог – твоя слабкість,
Твій страх та лінь твоя.
Думок погана якість,
Байдужість та дурня.

Твій друг – то твоя сила,
Відвага, розум твій.
Спраможен ти зробити диво
Якщо відважно вступиш в бій.

Тож, пробудися, Воїн!
До бою, уперед!
ЇЗі страшною міццю злою
Зустрінься ТЕТ-А-ТЕТ!



Две дороги

Как близко ты – проходишь рядом.
Но далека ты от меня.
Не одаришь влюблённым взглядом,
Не улыбнешься мне любя.

О, Боже, я ведь всё отдал бы
За ночь, за вечер, хоть за час любви.
Любя к губам твоим припал бы,
Отдаться страсти мы б смогли.

Мы бы любили ласково и нежно,
Ощущая счастье без забот.
И в душе моей ещё горит надежда,
Что мечта моя сейчас произойдёт.

Но расходятся бездушные дороги –
И мечта останется мечтой.
Только ты, любовные тревоги,
В сердце пламенном останетесь клеимой.

 

Котенок					
Чёрный кот у подъезда
Молча в окна глядит.
Его греет надежда
Что хозяйка не спит.

Она тихо вздыхая,
Вспоминает о нём.
Что преграды ломая,
Заберёт его в дом.

		И всё будет как прежде –
Снова радость и смех.
Вдруг хозяйка с подъезда
Быстро вышла на снег.

Зарыдал как ребёнок –
Мол, «с собою возьми»!
Но услышал котёнок
Лишь скупое «прости».

ПРИПЕВ:
Каждый готов наступить на хвост не зная о том,
Как на самом деле больно быть ЁОУ! Чёрным котом.
Ты один во всей вселенной, тебе некуда идти,
На твои большие чувства тебе скажут лишь прости!
 

Чёрный кот на свободе
Уцелеть всё же смог.
Позабыл о породе – 
Дворовой теперь бог.

Он вожак своей стаи.
Смел котёнок, силён.
Иногда лишь в печали
Вспоминает свой дом.

Шла хозяйка у парка,
В лабиринте алей.
Вдруг большая собака
С лаем бросилась к ней.

Чёрный кот, грозно вскрикнув,
Прыгнул в зубы врагу.
Умирая мурлыкнул:
-	Я тебе помогу!



ПРИПЕВ:

И заплакали дети.
Тихо брызнула кровь.
Став опять выше смерти
Победила любовь.

 

Кохання	

Вітер трави колихає,
Пара молода іде.
Він їй каже, що кохає,
Кращої нема ніде.

Очі що її як зорі,
Губи - квіток пелюстки.
Стан – мов у берези в полі,
Що любов ця назавжди.

В місті квіти розквітають –
Всюди чується весна.
З півдня птахи прилітають,
Бо природа вже рясна.

Та було у тій природі,
Щось несправжнє та сумне.
Як в хорошому акторі,
Все наіграно й пусте.

-Любий, я пішла додому.
-Щож, тоді на площі в п`ять.
-Лише тобі, тобі одному,
Всю любов хочу віддать.

Та пішли вони у справах,
Кожен трішки сумував.
Бо відчув у сердці спалах,
Що так зустрічи чекав.

Хлопця того Саша звали,
Трішки він сумний пішов.
Та тут раптом дивні справи –
Біс до нього підійшов.

Біс той, невеличкий ростом,
Дуже схожий на свиню,
Все тревожно шаркав носом,
Та молов якусь дурню.

-Що це значить – божевільний?
Він у землю ніби вріс.
-Хто ти, нечисть, привід дивний,
Може, сон тебе приніс?

-Що це значить – божевільний?
Все гаразд і це не сон.
Дивний я? Так хто ж не дивний?
Може тіки мій барон.

Ось скажи – що є важливе?
За що здатен вмерти ти?
Біс скривив лице плюшиве,
Та й почав таке нести:

-Може, хочеш ти сказати,
Що важлива є любов?
Вона тіки  хоче знати,
Щоб до неї ти прийшов?

Ось прийди до неї зараз -
Там побачиш, хто є ким.
Раптом виник дивний спалах,
Біс розвіявся як дим.

-Що ж той біс хотів сказати?
Нащо до Олесі йти?
Нащо вечір не чекати?
Що я можу там знайти?

Тут із неба хтось спустився
Крила склавши так сказав:
- Хлопче, духом поклянися,
Що кохаєш як кохав.

Бо кохання - значить віра,
В ньому правду ти знайдеш.
Якщо вона тобі важлива,
Ти до неї в п’ять підеш.

-Ні! Не хочу я чекати.
Прямо зараз і піду.
Всю я правду хочу знати –
Що в Олесі я знайду?

А Олеся же тим часом
Готувала щось на стіл.
Раптом хтось промовив басом:
-Я лишаю тебе сил.

Припинились рухи в тілі,
Мовчки впала на диван.
Зачинились очі щирі,
Дух занурився в туман.

На Олесю біс змінившись
Розпочув стук у вікно.
-Що Сашко прийшов дивитись?
Чи чекає тебе хто?

-Що таке ти кажеш, люба?
Що я хочу, те й кажу.
Ти тяжба для мене, туга.
Ось тобі що накажу:

Забувай своє кохання -
Не відтворюй мрій дарма
Мали тіки спілкування
Я ж тим більше не сама.

Зачинились гучно двері.
-Ось така вона любов.
Я кохав уламок скелі,
Все що вірив – не знайшов.

Знову біс йому явився:
-Ну, побачив, хто є ким?
Чи на правду надивився,
Що для всіх ти є чужим?

Тож, іспий з цієї чащі-
Розпочни нове життя.
Збільш собою ряди наші,
Розпочни нове буття.

-Щож, назад нема дороги.
Хлопець залпом випив все.
Навпаки звернулись ноги,
Когті й хвіст з`явились ще.

У очах горить ненависть,
Пам`ять зникнула кудись.
Тіки дьявольська цікавість -
Що смачніше – плоть, чи кість?

Місто жах накрив великий,
Бо знаходили мерців.
Тих, що кат вбивав неситий,
Лютий гнів не мав кінців.

Раз Олеся, вже одужав,
Мирно вулицею шла.
Крапав дощик у калюжі,
На дворі була весна.

Знову квіти розквітають –
Та краса їх вже не та.
Знову птахи прилітають,
Та граційність їх пуста.

Ось попереду йде пара,
Всеодно куди їм йти.
Щастю їх і світу мало - 
Знов любов ця назавжди.

Раптом з дерева верхівки
Хтось звалився  на асвальт.
Та скрутив свої кінцівки
На тілах двох молодят.

-Ні, Сашко, не треба цього.
Не гнівись та не люти.
Я люблю тебе одного,
Чи мене кохаєш ти?

У тварюці щось змінилось:
Трішки вгас в очах вогонь,
Крапля з ока покотилась,
Знов стиснулася долонь.

-Подивись, вони ті ж самі,
Що і ми тоді з тобою.
Ти ж тепер той біс присланий
Знищив що наш храм любові.

Кігті повністю відкрились.
Сумом погляд запалав.
В пащі леза зачинились
-Я кохаю, як кохав.

Разом бути ми не в змозі,
Не вбиватиму людей.
З цим він, у важкій тривозі
Серце вирвав із грудей.

Знов розпочалися дива:
Зникли кігті, очей жар.
Він помер вже як людина
Він звільнився від злих чар.

Бережіть кохання. Звісно, якщо воно у вас є...
2001 рік


 

О, жизнь, ты прекрасна	

Я вышел из дома
Я люблю этот мир!
Я люблю этот город
Так как мышь любит сыр.

Всему живому на свете
Жизнь одна лишь дана.
За свою жизнь ты в ответе-
Ведь прекрасна она.

Прекрасно то что ты дышишь,
Что все видишь вокруг,
Что смех и музыку слышишь
Своих друзей и подруг.

Ну  а прекрасней всего-
Что есть на свете любовь,
Когда она любит его
А он несёт цветы вновь.

О, жизнь, ты прекрасна-
Тебя стоит прожить!
Причём прожить не напрасно-
Всё от тебя получить!
2001-06-07

 

Первая любовь	

Воспоминания волнуют кровь.
Что же это было, наверное, любовь.
Первая, несмелая, чистая как лёд.
Вот проходит время, может и боль пройдёт.

Припев:
Но покой не найти нигде.
Снова я буду думать о тебе.
Как же любовь мы смогли потерять?
Боже, как хочется всё вернуть опять!

Время проходит и жизнь идёт.
Кто-то приходит, кто-то уйдёт.
Но в холодный вечер мы тоскуем вновь –
С грустью  вспоминая нашу первую любовь.

 

Подорож з Шевченко

Зайшовши у бібліотеку,
Перемістився я крізь час.
Півчорну бачу там смереку,
Під ній сидить малий Тарас.

-Здоров Тарасе! – Ми знайомі?
-Шістнадцять знаю тебе років.
Мене звуть Саша, та долоні
Потиснув дружби зробим кроки.

-Чого ти хочеш? Ось дивлюся,
Що небагато ти живеш.
-Так, жити я ще тіки вчуся.
-Повір, Тарас, не пропадеш.

-Сашко, смереку цю ти бачиш?
Це Україна молода.
Багато ненька бідна плаче,
Коли б’є в неї блискавка.

Блискавка – люте кріпасництво,
Клятих панів великий гніт.
Проте, стоїй смерека міцно,
Та вірить в добрий новий світ.

Світ без насильства і зневаги,
Де б Україна ожила.
Свободу  мала б та повагу,
Де б воля к людям всім прийшла.

-Тарасе, хочеш ти відвідать
Мій рідний XXI вік?
-Чому б нащадків не провідать.?!
Рушим тоді давай в політ.

І ось ми в Київі сучаснім.
-Сашко, тепер країна вільна?
-Так. – О, так це ж прекрасно,
Напевно й мова в людей сильна!

Гей, чоловіче, вечір добрий!
-Превет. Что надо? Говори.
-Чи патріот страни ти повний?
Чом мов маскаль говориш ти?

-Родной язык совсем не знаю.
В какой стране жить – всё равно.
Вот когда деньги получаю –
Вот это главное оно.

-Оце, Сашко, я вражен дуже.
Чи вільні ви – вам все одно.
І Україна вам байдужа,
Жить для грошей? Це не воно!

-Тарас, проблем сьогодні повно.
І вільні ми не так давно.
Життя складне, складне духовно,
Та до мети йдем все одно.

-Сашко, мені вже й час рушати.
-Тарас, ти нас не забувай.
-Треба багато написати.
-Бувай, Тарас, мій друг, бувай!
Село Гумореска (Виходять Галя та Микола) -Ой, Галю, як я тебе кохаю! Підеш за мене? -Микола! Та я б пішла, та мені ні в чому. От, купиш мені біленькі туфлі, відразу піду. (Галя йде. Виходить Дандюжний) -Микола, а чи не потрібні тобі біленькі туфлі для Галі? П’ятдесят гривень і вони твої! -Ой як потрібні, Бандюжний. Але в мене нема таких грошей! -Прийдеш як знайдеш. (Бандюжний йде. Виходить Дмитро.) -Здоров, Василь. -Та я не Василь, а Дмитро. -Невже? А в тім, яка різниця: дай в борг п’ятдесят гривень! -Та в мене лише тридцять! -Давай тридцять, двадцять будеш винен. -А в чому, взагалі, справа? (Дає гроші) -Питання в мене одне не вирішене. Ну я пішов. (Йде) -Для чого йому ці гроші? (З’являється косарь) -Здоровенькі-були, кочарю! Микола в мене гроші позичив, як ти думаєш, навіщо? -Мабуть на горілку, а може на бабу. Квіточок-лютиків купить. (Йде) -О, а ось міліціонер маскальській йде, піду в нього спитаю. -Здраствуйте, пане міліціонер! -Ну что же, здравствуй. -Знаєте, Микола в мене гроші позичив. Що на вашу думку він буде з ними робити? -Возможно, билеты возьмёт на Пугачёву. Она как раз в сельский клуб приезжает. -Дякую, пане міліціонер. -Да незачто. (Міліціонер йде. На городі з’являються дівчата) -Піду в дівчат спитаю. Таню, Микола в мене гроші позичив щоб десь напитися. -Ти диви. -Катю, Микола взяв в мене гроші на квіти якійсь жінці. Що ти про це думаєш? -Усі ви однакові! (Підходить Ніна) -Про що це ти з Катрусею балакав? -Та дрібниці. Я Миколі гроші дав – на концерт піде. (Через деякий час виходить Микола) -З Галею посварився. Хтось їй сказав, шо я в тебе сотню баксів позичив, ади купити квіти іншій дівчині і повести її спочатку на концерт, а потім до ресторану. Ти, часом, не знаєш, яка свиня таке наговорила? -Та звідки я можу знати? (Дмитро йде. Виходить Галя) -Ох, краще б я померла! -Я теж! -Тоді я не хочу. -Галю, То все балачки. Да я хотів тобі біленькі туфлі купити, клянуся! -Не потрібні вони мені. Скажи, що ти мене кохаєш. (Обіймаються) -Галю! Я до алтаря тебе буду на руках нести, і не тому, що тобі нема у що взутися, а тому що я кохаю тебе усім серцем. -Я теж кохаю тебе, Микола (Цілуються. Відходять. Бандюжний, озираючись навкруги, виходить на сцену та зі схованки витягає гроші. Ззаду підходить міліціонер) -На мою думку, ми домовимось. (Протягає гроші. Міліціонер бере гроші) -Ну вот скажи мне, Бандюжный, в чём сила? Разве в деньгах? Вот и начальник говорит что в деньгах. Ну вот есть у тебя деньги, ну и что? (Висипає гроші Бандюжному на голову) Я вот что думаю – сила в правде. У кого правда, тот и сильнее. (Заламує йому руку. Всі виходять та співають) Ти признайся мені, Що в житті ти цінуєш – Кохану бачиш ві сні, Чи як гроші рахуєш. Може десь у лісах, Ти колись зрозумієш: Світом править любов – Тут нічого не вдієш! Чорняву вроду Ти шукай вечорами. Це єдине важливе, Тільки це, повір! Влада і гроші, То примари хороші, Що спливають як води Синіх гір!
Узник воспоминаний Сижу я в квартире, в постройке сырой. Вскормлённый в Харцызске орёл молодой, Мой грустный фломастер, скользя над письмом, Корявые буквы царапает в нём, Буквы о соснах, что смотрят в окно, О милой беседе, про чувство одно; Взлетевшей подруге, что криком своим Всё вымолвить хочет: «Давай улетим!» Мы вольные птицы, пора, друг, пора! Туда, где за тучей белеет гора, Туда, где синеют Донца берега, Туда, где гуляем лишь физик… да я!








Hosted by uCoz